Ножевой форум - Ножеман

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Расширенный поиск  

Автор Тема: Клуб шанувальників дрібненького «зручне і похватне»  (Прочитано 1925 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн RO

  • Новичек
  • *
  • Сообщений: 67
  • Местоположение: Донецк
    Зарегистрирован:
    2012-08-06
Мова йтиме про однопредметні ножики такого формату, рукоятка яких в складеному вигляді не перевищує ширину долоні власника. Нерідко саме такі складні ножики «махрові найфомани» не вносять до колекції та не виставляють на поличку, не зберігають в оббитих бархатом шухлядках та не хизуються перед однодумцями. Відеооглядів також значно менше, ніж повноформатних причиндалів.
Але саме такі помічники найчастіше мандрують в кишенях та подорожують майже усюди, де є або плануються до зустрічі овочі/фрукти, упаковки, дроти, мотузки та інше.

Щодо переваг таких «дрібненьких помічників»:
1. Такі штукенції легше купуються, бо є чи не найрозповсюдженішим форматом.
Причиною тому є напевно не тільки антропоцентристський фактор, але й такі прозаїчні моменти, як легкість сертифікації, вага та кількість в контейнері (або в чумойдані продавця, який на власному горбу тягне товар до точки на ринку або на вокзалі). Політкоректність та здатність висіти на ключах не відтягуючи штани донизу (або просто зручність у транспортуванні поміж «повсякденного дріб’язку») також додають бонусів такому формату різачка.
2. Простіше (а можливо і частіше) даряться та/або отримуються в подарунок.
При покупці не вельми фінансово напрягаючись можна купити кілька однакових «на заміну» або на подарунки, і дуже багато шансів що в слушний час та «під тему» в кишені заваляється один чи пару зайвих, які і будуть продані за символічну копійку. Крім того – саме такий формат більш «юнісексовий» і може стати у нагоді як хлопчику, так і дівчинці.
3. Живучість
Дуже мало (щось мені так здається, навіть якщо перехреститися) серед найфоманів індивідуумів, які забажають випробувати на міцність замок або конструкцію в цілому. Для метання/жбурляння по рухомим та нерухомим цілям та відковирювання теж застосовують більш спеціалізований або більш обдарований масою інструмент. Те, що можна довірити більш серйозному ножику – саме йому й буде довірено в більшості випадків.
Серед пересічних юзерів (у обдарованих ножиком, але не обдарованих найфоманією персонажів)  в такого складника більший шанс проіснувати довше в робочому стані. Навіть якщо ножик отримано в подарунок або дуже-дуже задешево новоспечені власники/оператори в більшості випадків не мають бажання проводити краш-тести. Хоча народна традиція і надає перелік місць, куди не треба заглядати дареному коню (принаймні одразу в момент покупки, доки даруватель не відійшов далеко від обдарованого), однак перевірки на міцність та творчі ідеї щодо нестандартного застосування випадають на долю «повноформатних» або рембоїдів.

Щодо недоліків (куди ж без них):
1. не страшний та несолідний.

Не тішить душу тим власникам, які добре вивчили всі наявні ГОСТи та норми діючого законодавства що стосуються холодної зброї  та конструктивно-схожих предметів, звикли балансувати на грані дозволеного законом країни проживання розміру леза та/або товщини/довжини леза/упорів та інших характеризуючи елементів, серед тих, хто готовий першому зустрічному поліцаю чи навіть цілому патрулю роз’яснити відмінності між холодною зброєю та штуками, які на неї дуже схожі, але по суті нею не являються.
Не додає адреналіну при перевірці представниками закону на вулиці або в інших місцях (аеропортах, передпокою суду, тощо).
2. не пристосований до великих навантажень
Як найфомани, так і не найфомани це розуміють. Сюди ж можна додати все, сказане вище в пункті 3, де йшлося про переваги та живучість.

Підсумовуючи сказане
Основні функції та види робіт випадають на долю маленького трудівника в обмеженому або в несерйозному обсязі: батонінг майже відсутній (за виключенням випадків роботи саме по батону, перед намазуванням масла чи накладанням ковбаси), ковиряйтунг переважно піднігтьовий та по пластику (наприклад відсік для батарейок в дитячих іграшках), більш значною мірою присутні карвінг (фруктонарізайтунг та ошкурювання картоплі), ковбасо-м’ясо-сало кромсайтунг, різання паперово-картонних виробів та олівецінг (термін раніше не вживався, але сподіваюся, що ви здогадалися).

Враховуючи формат таких виробів вважаю, що виробник, марка сталі, ціна, тип замку та наявність/відсутність тактичного антибликуючого напилення є вторинним та до суті має відношення доволі опосередковано.
Не заперечую, що маститий виробник додає круті та тішить самолюбство,  але поряд з тим вважаю що термін «Китайскі ножики» наразі трохи некоректний, як, наприклад «Європейський текстиль» або «Британські вчені»… ну можливо не в повному сенсі не є коректним, але хоча б трішечки…
В сталях не розбираюся. Розділяю на дві групи: подобається або не подобається.
Особисто я люблю «симетричні» замки, які з обох боків ножа виглядають однаково. Наприклад бек-лок, балісонг, аксіс чи принаймні незамислувата сонцева пружина надають симетричності, яка в свою чергу надає якоїсь завершеності та достатності, не вдохновляють та не дуже вражають лайнер(фрейм)-локи, однобокі шпеньки та вирізи, а Десь посередині між цими категоріями бовтається віро блок. Але це мій особистий бзик, який я не поширюю та за такий підхід не агітую.

В цій темі пропоную ділитися хвастатися власними ножиками, ділитися зауваженнями, враженнями від володіння та експлуатації, рекомендувати до покупки або застерігати від непотрібних трат.

Попередження:
Тема несерйозна, тож заохочую до гумору, флуду та ліричних спогадів.



Оффлайн RO

  • Новичек
  • *
  • Сообщений: 67
  • Местоположение: Донецк
    Зарегистрирован:
    2012-08-06
почну...

Опінель № 6:
Придирливо перемацавши магазинний асортимент обрав найменший з тих, що мав замок. Обрав карбон, як кошерний та «ортодоксально-вірний». Люто заіржавленим він не був, але мав здатність «смаглявіти» не тільки від лимонів, але й від звичайного сиру. Дзеркало з поверхні пішло погуляти приблизно через пару днів юзу (потім звичайно його дуже легко було повернути хоч ластиком, хоч повстяною поверхнею). Це був мій перший «фірмовий» та «національний» ножик.

Оффлайн RO

  • Новичек
  • *
  • Сообщений: 67
  • Местоположение: Донецк
    Зарегистрирован:
    2012-08-06
Хлопці!
хвастайтеся - які в кого є?

Оффлайн odezza

  • Админ
  • Неисправимый ножеман
  • *
  • Сообщений: 3967
  • ВОЛЯ або СМЕРТЬ!
  • Местоположение: Одеса-мама
    Зарегистрирован:
    2011-10-24
З дрібненького можу похвалитися хіба що Вікторіноксом Класік. Маємо його і я, і моя дружина, і моя донька (на молодшенького також є в наявності  :yes:). Це не просто гарна забавка на ключах, але справді деколи буває дуже необхідним. Здебільшого, це пінцет або ножнички. Дуже рідко сам ніж.
Ще зараз ношу як ЕДЦ Спайдерко Нейтів. Також ножик не з "велетнів".
Душу й тіло ми положим за нашу свободу!

Оффлайн RO

  • Новичек
  • *
  • Сообщений: 67
  • Местоположение: Донецк
    Зарегистрирован:
    2012-08-06
Про те, як мешканці лівого берегу Дніпра зробили ножик, традиційний для мешканців правого берегу Дніпра, або навахоїд з Піднебесної.

Враховуючи підготовку до новорічних свят та обмаль часу в більшості камрадів одразу попереджаю, що для розуміння суті можна стрімко продивитись світлини та проглянути останній абзац тексту з висновками. Все решта можна, але необов’язково читати лише за наявності часу, натхнення та допитливості.
Докладу зусиль, щоб огляд був стислим та по суті, без відволікань на спогади, без зайвих посилань та поетичних епітетів, без пафосу та експресії. Як інформація, викладена на візитівці.

Передісторія:
В передчутті новорічних свят, прогулюючись містом я майже випадково завітав до невеличкого магазинчику де серед іншого продавали і складні ножики. До цього магазину я дуже часто забрідав і до того та майже регулярно уважно оглядав увесь асортимент. Крім складних ножиків там ще торгували нескладними (фікседами), причандалами для заточки та ліхтариками.
Колись я там бачив навахоподібний ножик та мав час на роздуми – потрібен він мені чи ні. Вирішив, що потрібен, оскільки по-перше в мене такого типу замків ще не було, хоча звичайно, що я про них читав та тримав в руках, а по-друге я на цей ножик вже задивлявся і роздумував… тож настала нагальна необхідність не думати про це в майбутньому і закрити питання.
До речі замок на даному екземплярі навів мене на деякі спогади. Колись давно, багато років тому, в «одна тисяча-дев’ятсот-якомусь» році я, відбуваючи студентську практику мав щастя побувати в археологічній експедиції, де серед іншого доводилося копирсатися в ґрунті шпателями та ножиками. Серед інших ножиків, що надавалися студентам під час залучення до польових робіт була й широко відома нині по форумах білоруська наваха, яка належала старшому археологу. Блідо-вицвіло-помаранчево-жовтого кольору, точена-переточена на чомусь грубому (ані трохи не здивуюся, якщо сліди заточування було залишено бордюром (або як кажуть в деяких культурних місцевостях «парєбріком») та з чудовою пружиною. Тоді ножових форумів я не читав, до інструментарію відносився як до інструментарію, щоякнеєдинішою вимогою до яких на той час було «аби не перетрудитися». Та сама наваха запам’яталася двома моментами – нею було зручно зрізувати дерен та вона складувалася з невеличким сюрпризом. Вірніше складувати її руками міг лише власник, тобто старший археолог. Всі решта, доперши візуально як відбувається процес складування та посмикавши кільце чухали потилиці та кидали нескладений складень у відро з іншим інвентарем. Через деякий час правда особливо настирні приловчилися складувати ту наваху сидячі попою на землі, вперши обух леза та спинку рукоятки в підошви та тягнучи за кільце у напрямку до яєк або до грудей (дівчатка до речі складувати ту штуку і не намагалися, тож панове гусари можуть цей момент не коментувати). Травматизму не було, хіба що перетиснутий палець, яким тягли кільце ще деякий час був малорухомим. Після процедури ножик складувався літерою «Г» (ну або латинською «L», тим більш, що латину вже тоді почали вивчати) і дожимався без зайвих проблем, тихенько поскрипуючи піском чи землею в шарнірі.
Тепер, проглядаючи огляди та форуми, інколи з тихою посмішкою згадую ту наваху – так хочеться її дати ненадовго якомусь спеціалісту з тактичного закриття однією рукою «коромислових» навахоїдів…

Так ось… Прийшов, побачив, помацав та й купив.

Щодо вражень:
Мої особисті уподобання та вимоги до ножа - симетрія та невеликий розмір.
Розмір – достатній для нарізання хлібно-ковбасно-овочево-фруктових додатків до тормозку та можливість розміщатися навіть в невеличкій кишені, а симетричність – щоб лівий бік мало відрізнявся від правого як навпомацки, так і візуально.

Щодо конкретно мого екземпляру, то зібраний нормально, з невеличкими косячками по типу трішечки перекошеної вбік пружини коромисла, дзенькаючої при складуванні по металу РК та мікроскопічних (але легко помітних) щілин між деталями. Трішечки навівала дискомфорту педаль замку, що з тихим лязкотом метелялася та відтопирювалася при маніпуляціях ножиком. З таким раніше не стикався, тож для мене то було трохи незвичним елементом. Щоб не паритися – помістив під ту деталь невеличкий круглий магніт. Полегшало :) крім того в разі необхідності і магніт під рукою (якщо під рукою ножик).
В цілому ножик хороший, або було б трішечки краще, якщо б він був поменше. В мого екземпляру клин сягає дециметру, ручка приблизно 12 сантиметрів. Куди з такою шаблею єдецекати в мене фантазії замало, так що залишається покласти десь біля столу (кухонного чи робочого) «на підхват». Лезо тоненьке. Не жерсть, але існує примарна впевненість, що лезо можна зігнути пальцями. Не згинав, оскільки не було в тому необхідності. Оскільки його зробили саме таким, то мабуть він має згодитися в міцному кунацькому господарстві чи для експлуатації в умовах офісу.
Відкривається зі смачним клацем, закривається з нормальним зусиллям.
Заводська заточка є. Якась вона є. Хліб, холодець та інші продукти ріже, масло намазує, олівці стружить, паперові конверти відкриває. Перфекціонізмом не страдаю, тож поки що не переточував, хоча скоринку лимону, що менше трьох тижнів пролежав на столі та трішечки підсох не прорізає бадьоро, а малоінтенсивно та невиразно пилякає.

Якщо є серед читачів любителі інтернет-квестів, то технічні характеристики ножика та більш естетичні світлини можна знайти яндекснувши чи загугливши «S137 Юкон» фірми «Пірат».

Висновки:
Нормальний ножик. І недорого.


Оффлайн RO

  • Новичек
  • *
  • Сообщений: 67
  • Местоположение: Донецк
    Зарегистрирован:
    2012-08-06
Один з мільйону схожих, як близнята, як крапельки дощу, як офісний папір… або про невибагливий ножик невисокої цінової категорії

Заведу собі традицію при написанні оглядів обмежуватися мінімумом слів.
Хоча це навіть не огляд, а більш ніж скромна помітка про ножик № 7 в моїй новій колекції, однак знаючи, що ніхто й ніколи не поверне час, який буде витрачено камрадами та випадково забрідшими на цю сторінку на причитування цього опусу, відчуваю неабияку відповідальність за ясність тексту та чіткість передачі інформації.
Тож хай заведена традиція квітне махровим цвітом, а я між тим почну:

Передісторія:

Під час буденних переміщень містом я випадково (а може і не випадково) забрів до крамнички з серії «все по...», вивіска якої, асортимент товару та загальний антураж з впевненою однозначністю натякали на те, що торгують тут товаром переважно невисокого цінового діапазону.
Хоч я ані разу не мольфар, однак десь в глибині душі з’явилася нічим не підкріплена впевненість, що місцем виготовлення основної маси товару є далека й загадкова країна Китай. Загадкова настільки, що спромоглася наситити своєю продукцією більшість з решти країн нашої невеликої земної кулі. Апологети комерційної ідей глобалізації шмигляють світом, як циганус (с)* і все частіше ця країна відчувається не настільки й далекою… бо десь-там, під склепінням черепних кісток, в місцях, де гуляють логіка та глузд, визріває, викарбовується та кріпне думка, що якщо економічно вигідніше та доречніше привести «те саме» с берегів Хуанхе (яка, як всім відомо, знаходиться на лівому березі Дніпра), ніж «те саме, але своє» із сусіднього села або аулу, то не такою вже далекою місцевістю є та сама загадкова КНР.
Але ж пардон… я відволікся…
В картонній коробочці розмірами приблизно 20х30х10см було насипом навалено простесеньких та невибагливих ножиків. Навалено було «з верхом» і ажіотажу серед покупців навколо тої скриньки на спостерігалося. Рейваху та гармидеру ані в магазинчику, ані коло каси також не спостерігалося. Кажучи прямо – не рахуючи продавщицю (приблизно 165см на зріст, близько 65-68кг вагою, трохи повнуватої, але не позбавленої спортивних рис у статурі, яким, мабуть вона завдячувала не стільки відносинам зі спортом чи рухомому способу життя, скільки генетиці та спадковим рисам) в магазинчику я був один.
Я неквапливо подивився на асортимент, оглянув полички та вітринку, і вирішив купити собі складника під конкретну задачу – нарізання простирадл.
Не думайте, що нарізати то в мене таке хобі, просто одна з моїх робіт по одній з моїх спеціальностей пов’язана з тим, що я переміщуюся містом та періодично нарізаю одноразові паперові простирадла. Все просто, як аромалампа.

Так ось… помацав, повагався та й купив.

Щодо вимог:

Вимоги до ножика в мене були щоякнайпростіші — недорогий або дешевий або майже задарма та здатний розрізати один шар тонесенького напівпрозорого звичайнісінького паперового простирадла. Можливо інколи тим самим ножиком доведеться розшматувати та ошкурити яблучко або іншого представника світу фруктів та їстівного різномаїття.
Крім того «на перспективу» будо в планах кожну точку, де я нарізаю простирадла, оснастити ножиком (а також капцями, майками, олією, тощо), щоб кожного разу не тягати на собі при «перебіжках» додатковий обсяг, і при цьому не дуже розстроїтися, якщо він загубиться або залишиться.

Щодо вражень:

Мій конкретно екземпляр виготовлено методом поєднання в одну кучку чотирьох деталюшок – пластикового руків’я, спинки-пружинки, клину та віськи-клепки. (ну може п’ятою та шостою детальками можна назвати шайби-підкладки, які декоративно відтіняють вісь та додає благородства, естетизму та строгих рис композиції в цілому).
Ручка виявилася найбільшу зручною та ергономічною з усього ряду дрібних однопредметників, які я на цей час маю, лезо — найбільш загадковим, бо далі якогось рівня не вийшло нагострити, як не старався та як не намагався.
Крім того ножик є найлегшим (принаймні мені так здається при відсутності точних вагів).
З позитивних моментів можна виділити те, що і відкривається і закривається легко, незважаючи на олію, якою покрито руки. Оскільки цим ножиком користуюся переважно тоді, коли руки захаращені олією, то цей момент дуже радує та надає впевненості при маніпуляціях.
Негативні моменти впевнено перекриваються ціною.
Якщо буде нагода, то куплю собі ще один такий самий… або два, про всяк випадок…

Висновки:

Функціонально та недорого.

* Хай мені пробачають шанувальники Котляревского за недоречно висмикнуту фразу…